Чи брати на роботу за знайомством?

Людина, яка приймає на роботу своїх знайомих, власними руками вішає собі на шию зайвий вантаж проблем. На неї падає подвійна відповідальність: за людину - перед організацією, за організацію - перед людиною. Від цієї відповідальності можна скільки завгодно відхрещуватися, але якщо щось піде не так, якщо у протеже виникне якийсь конфлікт на роботі – рекомендодавець ризикує і втратити друга-приятеля («як ти міг допустити?»), і погіршити власну ділову репутацію («кого ти нам привів?»). Звідси резонне питання: чи варто брати на себе цей головний біль?

Очевидно, варто - але тільки при дотриманні двох ключових умов. Перше: залізобетонна впевненість і у своєму знайомому, і у своїй фірмі. Друге: наймання саме цієї людини повинне бути вигідним і їй, і роботодавцеві. Причому дуже вигідним, більше вигідним, ніж пошук звичайним способом - на відкритому ринку.

Іншими словами, якщо одна зі сторін сприймає співробітництво в якості послуги іншій стороні, то від неї краще втриматися. У житті це може виглядати так. «Я знаю, у тебе зараз труднощі, ми дамо тобі цю роботу, щоб допомогти позбавитись проблем і підтримати тебе». Або навпаки: «Ми не можемо платити тобі стільки, скільки ти коштуєш, але ти нам дуже потрібен - допоможи по дружбі!» Як тільки у ваших переговорах запахло чимсь подібним - радимо закінчувати їх якомога швидше під пристойним приводом.

Мало що діє на робочий клімат у колективі настільки ж руйнівно, як наявність «мазунчиків» і «недоторканих»: коханок, дорослих дітей-ледарів, тітоньки передпенсійного віку, якій конче потрібен безперервний стаж і регулярні податкові виплати. Інші співробітники, дивлячись на те, як фаворит начальника ледарює, поки всі працюють, рано чи пізно замисляться: а чи не так вже треба багато працювати? Почнуться плітки, підсиджування та саботаж. Воно вам треба? До речі, якщо ваш підопічний ні на що не здатен - хто буде доробляти та переробляти його роботу?

Є й ще один мінус. Надлишок спілкування на роботі може привести до «передозування», до того, що у вас зникне бажання мати один з одним справу на дозвіллі. Через цю причину, до речі, чоловікам і дружинам не радять працювати разом.

Втім, є й плюси.

По-перше, свого знайомого ви знаєте краще, ніж чужу людину. Ви знаєте його сильні сторони та обмеження, приховані таланти та настільки ж таємні страхи, сімейні обставини, смаки та переваги, погляди на життя та інше. Виходить, у вас з'являються додаткові можливості найкращим для всіх чином пристосувати його до роботи - а роботу до нього.

По-друге, якщо спілкуватися зі стороннім ви можете тільки однією мовою - офіційною, то з приятелем можна поговорити й по-приятельському. Іноді це зручно: ну як, запитується, офіційною мовою зробити людині зауваження за, наприклад, неналежний зовнішній вигляд? Як попросити припинити небажані плітки в колективі або пошпигувати для вас? З іншого боку, й він може говорити з вами по-простому. Наприклад, сказати, що десь ви зарапортувалися, когось скривдили, ось-ось зробите дурість і так далі. Загалом, повинен же бути у свиті хоч один хлопчик, здатний пискнути - нехай вам на вушко - що король голий.

По-третє, крім написаних правил існують і неписані, причому «дух» організації набагато ефективніше підтримується саме неписаними правилами. Як у фірмі прийнято обідати та пити каву, вітати колег з днем народження, у котрій годині йти додому, у якому тоні та стилі спілкуватися один з одним, які причини вважаються поважними, щоб відпроситися з роботи й так далі - все це або неможливо, або не потрібно вводити наказами та розпорядженнями. Це - питання традицій і негласних «конвенцій». Якщо вам потрібно ввести нові «конвенції» або змінити існуючі, то маленька «змова», у якій може взяти участь знайомий - те, що потрібно.

За матеріалами http://medportal.ru/