Працевлаштування іноземців в Україні (у запитаннях та відповідях)

Консультація начальника Управління політики зайнятості та трудової міграції Міністерства праці та соціальної політики України стосовно правового регулювання порядку працевлаштування іноземців в Україні та вимог органів влади щодо подання необхідних для цього документів буде корисною для практиків.

Якими законодавчими актами регулюється
порядок працевлаштування іноземців в Україні?

Згідно зі статтею 26 Конституції України, статтею 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» та статтею 8 Закону України від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ «Про правовий статус іноземців» (далі — Закон № 3929-ХІІ) іноземці мають право здійснювати на території України трудову діяльність. Іноземці, які постійно проживають в Україні, можуть працювати на підприємствах, в установах i організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах i в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю на підставі отриманого в установленому порядку дозволу на працевлаштування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Його оформлення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 «Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» (далі — Порядок № 2028).

Порядком № 2028 (п. 1) встановлено, що іноземці можуть працювати за наймом на території України лише за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземців.

Дозвіл на працевлаштування не потрібен:
іноземцям, які постійно проживають в Україні, тобто в’їхали в Україну з оформленням віз ІМ-2 (п. 6 Порядку № 2028);
іноземцям, найнятим інвестором у межах i за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції (п. 2 ст. 35 Закону України від 14 вересня 1999 p. № 1039-XIV «Про угоди про розподіл продукції»).
Відповідно до статті 8 Закону № 3929-ХІІ іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством України призначення на ці посади або заняття цією діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України. Так, іноземці не можуть бути:
- нотаріусами (ст. 3 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат»);
адвокатами (ст. 2 Закону України від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ «Про адвокатуру»);
- аудиторами (ст. 5 Закону України від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ «Про аудиторську діяльність»);
- суддями (ст. 7 Закону України від 15 грудня 1992 p. № 2862-XII «Про статус суддів», ст. 22 Закону України від 4 червня 1991 p. № 1142-ХІІ «Про господарські суди»);
- митниками (ст. 7 Закону України від 25 червня 1991 р. № 1262-ХІІ «Про митну службу в Україні»);
- державними службовцями (ст. 4 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу»).

Роботодавці, які запрошують іноземців з метою працевлаштування, забезпечують своєчасне роз’яснення їм прав, свобод та обов’язків, передбачених законодавством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні (п. 3 Порядку № 2028). Тобто роботодавець повинен отримати дозвіл на працевлаштування для іноземних працівників, який видає Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України або за його дорученням — регіональні центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва i Севастополя. Для оформлення дозволу роботодавець, відповідно до п. 5 Порядку № 2028, подає належним чином оформлені документи (перелік див. нижче).

Принагідно інформуємо, що рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому ухвалюється спеціально створеною комісією протягом 30 днів від дня отримання документів від роботодавця.

За розгляд заяви про видачу дозволу на працевлаштування i продовження терміну його дії з роботодавця справляється плата в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дозвіл на працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. За потреби цей термін може бути продовжено.

У разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ i організацій незалежно від форм власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожного іноземця в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чи є правомірною вимога деяких регіональних центрів зайнятості
надавати копію паспорта іноземця та сплачувати
всі передбачені законодавством України податки та збори при оформленні
дозволу на працевлаштування іноземця або особи без громадянства?
Вимога є незаконною. Відповідно до п. 5 Порядку № 2028 роботодавець подає такі документи:
- заяву (у довільній формі);
- обгрунтування необхідності використання праці іноземців i можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
- копію контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);
- копії статуту i свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;
список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;
- копію проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадянином;
- документ (наказ, витяг із протоколу, доручення тощо), оформлений у встановленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси в центрі зайнятості;
-копії документів про освіту або кваліфікацію;
довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків i зборів;
- квитанцію про внесення плати за розгляд заяви.

Витребування від роботодавця додаткових документів, не передбачених Порядком № 2028, заборонено законодавством України.

Щодо довідки органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків i зборів, то форма такої довідки затверджена наказом ДПА України від 6 травня 2004 р. № 261 (зареєстровано Мін’юстом 21 травня 2004 р. за № 638/92-37). Комісіями центрів зайнятості береться до уваги п. 6 цієї довідки, де має бути тільки запис про відсутність або наявність у роботодавця заборгованості перед бюджетом щодо сплати податків та зборів.

Комісії, що приймають рішення про надання чи відмову в наданні дозволу роботодавцям на використання найманої праці іноземних громадян чи осіб без громадянства, є міжвідомчими, і до їх складу входять представники різних державних установ та правоохоронних органів. Інспекціями з нагляду за додержанням законодавства про зайнятість населення на місцях постійно ведеться робота з членами комісій із роз’яснення законодавчих норм та запобігання порушень, пов’язаних із працевлаштуванням іноземців.

Чим має керуватися українське підприємство при визначенні,
чи є іноземний громадянин, якого підприємство планує запросити,
«внутрішньокорпоративним цесіонарієм», чи він належить
до категорії «осіб, що надають послуги без комерційної
присутності в Україні»? На який термін має видаватися дозвіл
на працевлаштування цих категорій іноземців?

Визначення поняття «внутрішньокорпоративний цесіонарій» подано в статті 35 багатосторонньої Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною (набула чинності 1 березня 1998 р.). Відповідно, внутрішньокорпоративні цесіонарії — це фізичні особи, які працюють в організації на території іноземної держави і є тимчасово переведеними в контексті здійснення економічної діяльності на територію України.

Головна умова: організація, про яку йде мова, є юридичною особою і зазначені особи були найняті нею або були партнерами в ній (але не як власники контрольного пакету акцій) протягом принаймні року, що безпосередньо передував такому переміщенню.

Крім цього вона повинна мати своє основне місце ділової активності на іноземній території, і переведення має відбуватися до закладу (філіалу, дочірньої компанії) цієї організації для фактичного здійснення подібної економічної діяльності на території України;

Особи, що надають послуги без комерційної присутності в Україні, — це фізичні особи, які тимчасово приїздять до України за контрактами для безпосереднього надання послуг та мають відповідний рівень кваліфікації.

Статус внутрішньокорпоративних цесіонаріїв або осіб, що надають послуги без комерційної присутності, повинен бути визначений в документах, наданих роботодавцю в Україні відповідною організацією — суб’єктом економічної діяльності.

Питання визначення порядку здійснення діяльності в Україні іноземцями, віднесеними до категорії «внутрішньокорпоративних цесіонаріїв» та категорії «осіб, що надають послуги без комерційної присутності в Україні», регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до п. 7 Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» від 12 вересня 2005 р. № 892 (далі — Постанова № 892).

Постанова № 892 лібералізує перебування в Україні працівників згаданих категорій. Це не суперечить чинному законодавству і викликано необхідністю виконання Графіку специфічних зобов’язань України в сфері доступу до ринку послуг, який запропоновано для виконання Українській стороні в рамках вступу до СОТ.

Відповідно до Постанови № 892 дозволи на працевлаштування для іноземців, які підпадають під категорії «внутрішньокорпоративних цесіонаріїв» (керівний персонал, менеджери та спеціалісти) та «осіб, що надають послуги без комерційної присутності в Україні» і приїздять до України з метою тимчасового працевлаштування за наймом, мають видаватися не на фіксований термін до 1 року (як це було передбачено Порядком № 2028 раніше), а на строк їхнього найму у роботодавця в Україні.

Механізм реалізації вимог щодо внутрішньокорпоративних цесіонаріїв та осіб, що надають послуги без комерційної присутності в Україні, буде визначений лише після офіційного вступу України до СОТ та внесення доповнень до Порядку № 2028.