Філософія пенсійної реформи

Аналізуючи пенсійну реформу, схвалену парламентом України минулого тижня, виникає лише одне питання: "яка мета прийняття цього документу?".

Це питання виникає тому, що очевидних логічних пояснень, на жаль, немає.

Головною ідеєю новітньої пенсійної реформи є підвищення пенсійного віку та підвищення тривалості страхового стажу для виплати пенсії.

Сама концепція пенсійної реформи була взята з прикладу європейських країн та активно пролобійована експертами МВФ як необхідна умова продовження співробітництва, тобто надання Україні кредиту.

Класичним прикладом впровадження пенсійної реформи в Європі є Франція. Уряд Франції підвищив пенсійний вік для населення з 60 до 62 років. Але варто звернути увагу, що середня тривалість життя у Франції становить аж 81 рік.

В той же час в Україні, за вже аналогічної межі досягнення пенсійного віку середня тривалість життя становить лише 67 років.

Більше того, у жінок 75, а у чоловіків - 62. Виходить так, що із збереженням даної тенденції виплачувати пенсії чоловікам буде непотрібно. "Відпрацював - помер!" - приблизно таким виглядає лозунг для чоловіків вже зараз.

Логіка впровадження пенсійної реформи в країнах Європи, зокрема Франції, зрозуміла - вікова структура населення на даному етапі не дозволяє збалансувати рівень доходів населення та виробництва в середині країни.

Протягом певного часу високий рівень доходів домогосподарств викликав від'ємний рівень відтворення населення. Як наслідок, з часом, у віковій структурі населення частка людей пенсійного віку збільшилась.

В розвинутих країнах виникла така ситуація, коли зменшення частки працюючих спричинило до їх не спроможності власною працею забезпечити необхідний рівень життя людям пенсійного віку.

Зрозуміло, що в такій ситуації чи не єдиним виходом збалансування цих процесів є підвищення пенсійного віку - тобто зменшення частки людей пенсійного віку.

Очевидно, що такий хід думок був присутнім і в українських авторів реформи. Але, якщо для розвинутих країн коригування кількісних параметрів тривалості працездатного віку є достатнім, то в Україні ні.

Справа в тому, що структура зайнятості населення розвинутих країн в цілому є досконалою, якби цього не було, то і країну розвинутою не називали.

Наприклад, лише 2,1% працездатного населення Франції зайнято в сільському господарстві. В промисловості - 24,3%, а в сфері послуг - 78,9%.

Ці дані свідчать про те, що частка працездатного населення зайнятих в галузях господарства з низькою доданою вартістю є мінімальною. Іншими словами можна сказати, що лише близько 2% населення годують всі 100% населення країни.

Зайняті в інших сферах створюють результати виробництва із значно вищою доданою вартістю. Звісно це збільшує ВВП загалом та ВВП на душу населення країни, а відтак і пенсійні відрахування.

Саме такий розподіл працюючого населення створює одну з найбільш потужних економік світу з річним бюджетом у 2,5 трильйонів доларів та близько 32 тисяч доларів ВВП на душу населення.

Для прикладу, показники Великобританії є ще більш переконливими. Частка зайнятих у сільському господарстві становить 1,4%, а сам сектор становить лише 1,2% від ВВП країни.

В промисловості зайнято 23,8% населення, а у сфері послуг - 80,4%. Річний бюджет Великобританії становить близько 2,5 трильйонів доларів.

У сільському ж господарстві України зайнято аж 15,8% працездатного населення. Це майже у 8 разів більше ніж у Франції та у 11 разів ніж у Великобританії. При чому варто звернути увагу, що частка зайнятих у промисловості знаходиться в межах показників згаданих розвинутих країн.

Тому частка зайнятих у сфері послуг становить лише 65%. Ці дані говорять про те, що економічна система працює неефективно. Оскільки близько 13% зайнятих працюють в галузях де результати виробництва характеризуються низькою доданою вартістю.

А це приводить лише до одного - низького рівня ВВП та ВВП на душу населення - 306 мільярдів доларів та 6,7 тисячі доларів відповідно, а відтак і низького рівня пенсійних відрахувань. Доречи, ще 2007 року рівень ВВП на душу населення в Україні складав 7,1 тисячу доларів.

Аналізуючи ці цифри, неважко прийти до висновку, що збільшення тривалості працездатного віку суттєвих змін не спричинить. Справа не в тому скільки часу людина працює, а чим саме вона займається.

Тому виникає потреба не просто в коригуванні кількісних параметрів, а в першу чергу якісних. Як бачимо, потенціал вдосконалення структури зайнятості населення в Україні є.

На жаль, дискусії з приводу пенсійної реформи в Україні точаться лише в площині створення механізму розподілу коштів Пенсійного фонду, що є завідомо хибним шляхом. Завдання пенсійної реформи має полягати не лише в ефективному розподіленні грошей Пенсійного фонду, а й стимулюванні заробляти більше.

Тому вже зараз деякі положення реформи видаються дивними. Хіба будуть рости в Україні зарплати, коли максимальний рівень пенсії обмежений? Звичайно, що ні. В ідеалі, пенсійна реформа має створити механізм за яких кожен працюючий зможе отримувати відсоток від власної заробітної плати.

І це видається цілком логічним. Працююча людина, що отримує велику зарплату, відраховуючи в Пенсійний фонд відсоток від власної заробітної плати повинні претендувати на цей же відсоток у формі пенсії.

Необхідно створити механізм, який буде зв'язувати працюючого та не працюючого в єдину систему. Кожен зайнятий має розуміти, що більший рівень заробітної плати є автоматичною гарантією більшої пенсії.

Проблема пенсії - це проблема заробітної плати. Це питання нових робочих місць та нових галузей. Саме так має стояти питання ще й тому, що прийнятий документ перетворює в працездатних значну кількість людей передпенсійного віку з низькою ефективністю праці та низькою здатністю до засвоєння нових знань та вмінь, що надзвичайно потрібно в сучасному інформаційному суспільстві.

В той же час виникає питання зайнятості молоді, яка і є здатною до змін, засвоєння нових знань, вмінь та інформації.

В даній ситуації звичайно виникає спокуса думати, що запропонована урядом пенсійна реформа покликана задовольнити МВФ задля отримання кредиту від цієї організації.

Але чи не є очевидним той факт, що МВФ піклується не стільки про українців, скільки про ринки збуту для іноземних корпорацій.

Збалансованість бюджетів країн кредиторів - основна вимога МВФ і щодо України, є лише гарантією повернення наданих коштів, за які будуть куплені товари цих же корпорацій.

На жаль, прийнятий документ схожий більше не на пенсійну реформу, а на спробу залатати чергову дірку в бюджеті, яка цього разу називається "Пенсійним фондом".

Якщо уряд і намагавсь створити більш справедливий механізм перерозподілу пенсійних грошей, то таких дій зараз недостатньо. Стратегічне завдання пенсійної реформи - зростання пенсій - не вирішено.