Детінізація зарплат - боротьба з вітряками

З метою наповнення Пенсійного фонду уряд вирішив розпочати боротьбу із зарплатами в "конвертах". У цьому бажанні урядовців нема нічого дивного.

Наповнення бюджету і Пенсійного фонду за допомогою посилення контролю за сплатою податків та єдиного соціального внеску - важлива складова роботи будь-якого уряду.

Інша річ - у якій мірі запропоновані заходи є адекватними та спроможними вирішити проблему дефіциту Пенсійного фонду.

"Джентльменський" набір чиновника

Уряд з метою детінізації зарплат планує прийняти низку законів, які, як йому здається, дозволять вирішити цю проблему.

По-перше, планується внести зміни до закону "Про оплату праці", які передбачають встановлення гарантованої мінімальної зарплати для різних категорій найманих працівників. Цей розмір мінімальної зарплати, за планами урядовців, повинен бути різним залежно від займаної посади та галузі.

Законопроект визначає це поняття як гарантований мінімальний розмір зарплати працівників, які працюють на підприємствах позабюджетної сфери і в фізичних осіб.

Передбачається, що розмір гарантованої мінімальної зарплати буде встановлюватися Кабміном відповідно до восьми професійно-кваліфікаційних груп, а не законом про бюджет, як це передбачено для мінімальної зарплати.

Він визначатиметься залежно від складності та відповідальності роботи, а також від кваліфікації працівника з розрахунку на місяць або на годину.

По-друге, уряд пропонує змінити Кодекс законів про працю в частині надання додаткових повноважень посадовим особам Держінспекції з питань праці.

Інспектори зможуть будь-коли потрапляти до приміщень підприємств та підприємців, отримувати доступ до всіх документів, опитувати керівників та найманих осіб. Тобто вони отримають повноваження, яких не мають навіть податківці.

По-третє, для впровадження цих планів передбачений батіг: зміни до кодексу про адміністративні правопорушення та кримінального кодексу встановлять додаткову адміністративну і кримінальну відповідальність стосовно керівників-працедавців.

Виходить, урядовці розробили класичний "джентльменський" набір чиновницького бачення вирішення проблеми. Думка, що додатковий контроль і нові покарання розставлять все на свої місця, доволі поширена серед пострадянських чиновників.

В Україні зарплати у різних регіонах суттєво відрізняються, тому вимога встановити однаковий мінімальний їх рівень навіть для двірника чи бухгалтера в усіх куточках країни виглядає, як мінімум, не дуже адекватно.

Більше того, зарплати, наприклад, бухгалтера великої успішної компанії та якоїсь малої фірми, що ледь зводить кінці з кінцями, відрізнятимуться. Ця різниця, зрозуміло, стосується всіх працівників таких підприємств.

Однак проблема навіть не в цих очевидних відмінностях між регіонами та галузями. Питання в тому, наскільки взагалі можливо вирішити проблему "детінізації" зарплат у такий адміністративно-каральний спосіб?

Проблема "тіньових" зарплат значно складніша, ніж здається деяким урядовцям. Позитивний досвід її вирішення в інших країнах не може прийматися як доказ правильності дій українських урядовців.

Позитивний результат зусиль урядовців в питанні детінізації зарплат залежить від сукупності факторів, які породжують цю проблему в конкретній країні. Заходи, які можуть бути достатніми для її вирішення в одній країні, будуть неефективними в іншій.

Тінізація зарплат - суміш низки проблем, які потрібно розуміти і з якими варто рахуватися. Спроби вирішити їх силоміць призводитиме лише до суспільного спротиву та подальшої тінізації економічної діяльності.

Крім того, це нищитиме електоральну підтримку тих політиків та політичних сил, які намагатимуться вирішити проблему адміністративним шляхом.

Макроекономіка

Що ж насправді обумовлює тінізацію зарплат в Україні? Передусім - макроекономічна ситуація. В умовах економічної кризи суб'єкти підприємницької діяльності зіштовхуються із суттєвим скороченням доходів при збереженні умовно-постійних витрат.

Їх намагання вижити за рахунок скорочення витрат, в тому числі пов'язаних із сплатою податків та соціальних внесків, може виглядати незаконним, але цілком зрозумілим.

Крім того, в умовах скорочення ділової активності та збільшення безробіття наймані працівники готові працювати та отримувати зарплату "в конвертах", навіть розуміючи, що це позбавляє їх соціально захищеної старості.

В умовах кризи люди змушені думати про те, як вижити сьогодні, а не про те, що буде з ними на пенсії, до якої ще потрібно дожити.

Навпаки, в умовах економічного зростання та розширення попиту на професійні кадри роботодавці погоджуються більше витрачати на кваліфікованих працівників, і ті, в свою чергу, погоджуються працювати лише за умови більшої соціальної захищеності, нероздільно пов'язаної з виплатою "білої" зарплати.

Додатковим стимулом для найманих працівників в цих умовах є те, що за наявності документально підтвердженої зарплати вони отримують доступ до банківського кредиту, який дає можливість придбати побутову техніку, автомобілі, квартири.

Саме ці фактори обумовлювали ріст офіційних зарплат у 2003-2008 роках. Очевидно, що в країні не тільки реально збільшувалися зарплати, але й відбувалася їх детінізація.

Отже, для детінізації зарплат уряд повинен сприяти економічному зростанню та активізації ділової активності. Для цього слід максимально спрямовувати бюджетні та кредитні кошти на придбання продукції національних виробників.

Якщо ж в Україні вважається нормальним купувати корейські потяги за наявності таких же українських, або якщо в Україні вважається нормальним купувати іноземні автомобілі, то розраховувати на стале економічне зростання не доводиться.

Брак суспільної довіри

Ще одним фундаментальним фактором, який визначає доволі значну тінізацію зарплат, є проблема суспільної недовіри. У державі, де існує тотальна корупція та зростає соціальне розшарування населення, не може не панувати суспільна недовіра до влади.

Довіра не може виникнути, якщо українські мільйонери та мільярдери, наближені до влади, самі уникають сплати податків.

Чиновникам навряд чи вдасться змусити громадян платити податки, якщо вони самі, отримуючи начебто лише зарплату держслужбовців, витрачають шалені гроші на обіди в дорогих ресторанах, на придбання багатомільйонних маєтків, яхт, "крутих" авто для себе, дітей, дружин і коханок.

При цьому декларування ними доходів та видатків перетворюється у фарс, підкріплений одіозним рішенням Конституційного суду, за яким не можна вимагати декларування доходів і видатків членами родин чиновників, бо це, мовляв, порушує їх права.

Як можна переконати громадян в необхідності сплачувати податки, коли їх гроші на очах всієї країни відверто та безкарно розкрадаються можновладцями або витрачаються не на те, що справді потрібно суспільству?

Можна, зрозуміло, казати, що це емоції, але без чесної поведінки політиків і чиновників домогтися довіри суспільства неможливо.

Починати боротьбу за наповнення бюджету та зменшення дефіциту Пенсійного фонду варто з контролю за тим, як сплачують податки найбільш заможні громадяни, з контролю за доходами та видатками держслубовців і їх близьких та публічного контролю за максимально прозорим використанням бюджетних коштів.

Ще одна проблема недовіри стосується пенсійної системи. Існуюча в Україні система загальнодержавного обов'язкового пенсійного страхування настільки складна для громадян, що вони об'єктивно не можуть їй довіряти.

Якщо ж врахувати фактор знецінених заощаджень та жебрацькі пенсії, то розраховувати, що працюючі громадяни повірять у гідне життя на пенсії, не варто.

Корупція

Тінізація зарплат нерозривно пов'язана з тінізацією економічної діяльності, що значною мірою обумовлено корупцією. Більшість коштів, які незаконно переводяться фірмами в готівку, йде не на зарплату "в конвертах", а на сплату "корупційного податку".

Тотальна корупція змушує підприємців частину діяльності вести в "тіні", бо вони не можуть у своїх офіційних звітах показати таку статтю витрат, як хабарі чиновникам.

Ця ситуація зберігатиметься доти, доки корупція хоча б трохи не послабшає. Крім того, витрати на сплату "корупційного податку" значно зменшують можливості підприємців з виплати більш високих зарплат найманим працівникам.

Низькі зарплати

Не останнім фактором, який визначає тінізацію доходів, є вкрай низький рівень зарплат.

Якщо вилучити з розрахунку зарплати у трьох-чотирьох містах крани - Києві, Одесі, Дніпропетровську і Донецьку, то виявиться, що навіть та мізерна середня зарплата - 2 300 гривень, яку декларує Держкомстат, для більшості працівників недосяжно велика.

Це не тільки тому, що значна частина її перебуває в "тіні". Це відображає реальну катастрофічну ситуацію з рівнем зарплат найманих працівників. Закликами і погрозами покарань цю проблему вирішити не вдасться.

Ключова причина низьких зарплат - "корупційний податок" і висока ресурсовитратність вітчизняної економіки. Якщо на одиницю продукції в Україні витрачається у п'ять-сім разів більше енергоресурсів, ніж у розвинутих країнах, то це відповідним чином зменшує частку коштів, які підприємці та в цілому держава можуть витратити на оплату праці.

В умовах, коли люди отримують мізерну зарплату, нижчу за реальний прожитковий мінімум, то не варто розраховувати, що вони замислюватимуться над долею сьогоднішніх пенсіонерів та своєю долею після досягнення пенсійного віку.

Вони змушені думати про власне виживання сьогодні, а тому з такою легкістю готові обміняти доплату в конверті - 200 гривень - на 400-500 гривень, які мав би перерахувати роботодавець на їх умовний рахунок у Пенсійному фонді.

Ніхто не сперечається, що одним із завдань уряду є детінізація зарплат, і в тому числі без батога у вигляді штрафів і навіть кримінальної відповідальності не обійтися. В той же час намагання вирішити цю проблему волюнтаристським способом з використанням як основного інструмента поліцейського тиску до добра не приведе.

Кожна проблема має свій алгоритм вирішення, в тому числі, і детінізація зарплат. Однак розв'язувати її необхідно інакше, і послідовність дій уряду має бути зовсім іншою.