Гострі грані ринку праці

Більш як 80% наших співвітчизників, які взяли участь в опитуванні Інституту соціальної та політичної психології Академії психологічних наук України, відчувають на собі наслідки фінансово-економічної кризи>. На цьому тлі більшість співгромадян дивуються: так закінчилася криза чи йде її друга хвиля? І нинішні реалії таку непевність підтримують. Реалізатори харчових продуктів прогнозують, що з осені їхні товари подорожчають. У продавців побутової техніки попереду осінній і різдвяний «сплески» споживчого попиту. Проте головний показник добробуту — стан зайнятості населення — сіє сумніви в тому, що криза закінчилася.
Цікава статистика

Якщо оперувати офіційними цифрами, то нинішня ситуація на вітчизняному ринку праці виглядає цілком пристойно. Згідно з офіційними даними, підготовленими Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, на 1 серпня нинішнього року на обліку в центрах зайнятості перебувало 413 тис. незайнятих громадян. Серед них: 236,6 тис. жінок, 176,4 тис. чоловіків, 168,2 тис. — молодь, 39,6 тис. — вивільнені працівники, 94 тис. — ті, хто не здатен конкурувати на рівних на ринку праці. Статус безробітних отримали 396,8 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних 143,9 тис. — жителі сільської місцевості, 252,9 тис. — городяни.

А кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості, станом на те ж таки 1 серпня 2010 р., становило лише 81,2 тис. У тому числі: для робітників — 38,5 тис., для службовців — 29,2 тис. і 13,5 тис. — для тих, хто не має спеціальної підготовки.

Утім, кажучи про нинішній стан безробіття в країні, не слід зупинятися тільки на цифрах, особливо — на офіційних. Адже феномен вітчизняного безробіття полягає в тому числі й у тому, що офіційні дані про рівень безробіття можуть показати лише верхівку айсберга. А от про те, який він увесь, залишається тільки гадати. Хіба рахували тих, хто через різні причини не став на облік як безробітний? А хто підраховував тих, хто перебуває в стані «прихованого безробіття»: хто працює скорочений робочий тиждень, перебуває в неоплачуваних відпустках, скільком затримують зарплату чи платять її неофіційно?

По допомогу в працевлаштуванні до центрів зайнятості за рік звертаються близько двох мільйонів безробітних або тих, хто шукає нову роботу. Про це на відкритті нового приміщення Києво-Святошинського районного центру зайнятості сказав директор Державного центру зайнятості — керівник виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття Володимир Галицький. Він же повідомив, що до кінця нинішнього року кількість нових центрів у країні збільшиться щонайменше до 20—30. Існує програма, згідно з якою до середини 2012 року буде завершено створення сучасної матеріальної бази всіх центрів зайнятості. Всі 647 таких центрів відповідатимуть європейським стандартам.

Зростання кількості (як і хороша якість) нових центрів зайнятості сумнівів не викликає. Шкода тільки, що ця цікава статистика ніяк не пояснює реального стану справ на ринку праці.
«Офісному планктону», ПП і «селянам-куркулям» — прохання не турбувати

Перша хвиля звільнень накрила українців наприкінці 2008 р. Особливо відчутно вона вдарила по інвестиційно-фінансовому сектору, важкій промисловості, банківським і страховим установам. За нею прийшла хвиля друга. Вона торкнулася сектору будівельних матеріалів, будівельної, сталеливарної, хімічної галузей, технологічного сектору, автомобільної промисловості, медійників, зачепила торгівлю, фармацію, дистрибуцію, виробництво харчових продуктів, компанії, які працюють у галузі виробництва та продажу обладнання. У результаті кількість тих, хто шукає роботу, збільшилася як серед робітників, так і серед «білих комірців». Їм особливо не позаздриш. Річ у тому, що в кризових умовах найуразливішими залишаються спеціальності, які обслуговують основні бізнес-процеси компаній, а також адміністративний персонал.

Нині, як ніколи, роботодавці (не тільки комерційних, а й держструктур) «моніторять» віддачу кожного спеціаліста, постійно порівнюючи його продуктивність з витратами на зарплату. І горе «офісному планктону», якщо співвідношення його віддачі і зарплати виглядає нелогічно. У компанії можуть вдатися до аутсорсингу (він же — довгостроковий лізинг, тобто виведення співробітників зі штату або створення нових робочих місць без зарахування в штат), модернізації виробництва (за якою може піти скорочення), зниження зарплати, а то й поготів до звільнення.

«Зазвичай при доборі топ-менеджерів ми не пропонуємо зарплату, а запитуємо: скільки коштує твоя робота? Якщо в процесі виявляється, що ціна завищена, прощаємося з таким співробітником», — розповів президент будівельної корпорації «Граніт» Віктор Видренко.

Потрапивши в ситуацію, яка загрожує безробіттям, люди вимушені шукати нові джерела доходів. Декого спокушає приватне підприємництво (ПП), про яке свого часу говорили так багато і переконливо. Але, на жаль, навіть просто відкрити свою справу в умовах кризи не кожному під силу, не кажучи вже про виживання таких приватних проектів. За інформацією фахівців столичного центру зайнятості, у період кризи найбільше постраждали саме дрібні підприємці, у кого в штаті було близько десятка підлеглих. Попри всі обіцянки та запевнення, на ділі виявилося, що ПП просто не потрібні державі. Такі дрібні підприємці збанкрутували і змушені були припинити свою діяльність.

Велике людське «спасибі» нинішній владі можуть сказати й селяни, члени особистих селянських господарств. Адже недавній антикризовий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» по суті позбавив їх права бути безробітними і розраховувати на державну допомогу. За цим законом виходить, що в селянина, який втратив роботу, основним місцем зайнятості стає його особисте господарство, попри рівень дохідності, — «куркулям» не варто розраховувати на допомогу держави.
«Молодым везде у нас дорога? Старикам везде у нас почет?»

Особливої пікантності непростій ситуації на ринку праці додають плани уряду про підвищення пенсійного віку. Про необхідність цього кроку написано й сказано багато, зараз же йдеться не про це. Неважко здогадатися, що, маючи інформацію про підвищення пенсійної «планки», люди передпенсійного віку не тільки не поквапляться звільнити свої робочі місця для більш молодих, а й вхопляться в них «мертвою хваткою», — це цілком зрозуміло. За винятком особливо вузьких, дефіцитних і висококваліфікованих фахівців, вибір у людей літнього віку невеликий: мережевий маркетинг, охорона, доглядання дітей, роздавання реклами. Щоправда, теоретично можна перекваліфікуватися. Але насправді курси перекваліфікації виправдані лише для тих професій, на які вважають за краще брати молодих. Та й без досвіду роботи заплатять не багато...

Втім, остання обставина стає нездоланною перешкодою і для молоді теж. У тих-таки центрах зайнятості — безліч оголошень про робочі місця, на які потрібні молоді спеціалісти, але... з досвідом роботи. До речі, за свідченням аналітиків ринку зайнятості, персонал із досвідом роботи від одного до трьох років роботодавці набирають неохоче. Списки безробітних поповнять випускники вишів, не готові визнати реалії зарплат нинішнього ринку й розстатися з ілюзіями стрімкого кар’єрного росту, соціальних благ і чималої зарплати. Молодих людей із завищеною самооцінкою чекає доля тих самих передпенсійників: непрестижні професії з невеличкою зарплатою, і, що важливо для тих, хто починає трудову діяльність, — не завжди така робота буде зарахована у виробничий стаж.

Наприклад, сьогодні досить просто знайти своє місце в мережевому маркетингу. Але ця робота — без офіційного працевлаштування і без фіксованої зарплати. Практично на таких самих умовах приймають поповнення у сферах страхування або нерухомості, — тут теж трудяться за комісійні. Робота у сфері продажу також обіцяє дохід у вигляді відсотка від виторгу, але прожити на відсотки дуже важко.

Таким чином, становище літніх людей і молодих багато в чому схоже — по суті, їх ніде не чекають. Роботодавці шукають висококваліфікованих робочих, ризик-менеджерів, фахівців із повернення прострочених боргів і реалізації заставного майна (нерухомості та землі), менеджерів із розробки нових банківських продуктів, бухгалтерів-універсалів. Але що ж робити, якщо ваш вік чи обставини, що склалися, проти вас? Фахівці радять не впадати у відчай. Вихід — у перегляді сфер діяльності, найбільш затребуваних у наш час. Наприклад, у мегаполісах, крім держустанов, промпідприємств і компаній широкого профілю, багато офісів та представництв закордонних фірм, яким потрібні різні кадри — від прибиральниць до директорів. Не варто також забувати про те, що у зв’язку з Євро-2012 може поновитися приплив іноземних інвестицій. Країні будуть потрібні метрдотелі, шляховики, міліціонери, готельні працівники, офіціанти, кухарі.