Як підвищити продуктивність праці українців

Зокрема, чи зуміє зробити продуктивність праці пріоритетною в економічній політиці. Що для цього потрібно і які проблеми належить здолати?
Розглянемо ключові проблеми соціально-трудових стосунків в Україні. А також те, які рішення можуть бути прийняті сьогодні, щоб кардинально змінити ситуацію в майбутньому.
Високий рівень тіньової зайнятості (до 40%)
Тут програють усі: не нараховується трудовий стаж, відсутні або мінімальні соціальні виплати і страхові виплати у разі втрати працездатності. А мінімальна зарплата сьогодні означає мінімальну пенсію в майбутньому. Недоплати працедавцем державі компенсуються вищими ставками інших податків. Проте держава теж у програші – посилюється соціальна напруга, знижуються соціальні стандарти, у результаті створюється замкнуте коло.
Рішення. Створити прозору систему стимулювання усіх форм зайнятості; впровадити преференції при створенні нових робочих місць; заохочувати самозайнятість населення і ведення бізнес-діяльності. Мінімізувати податки на заробітну плату і фонд оплати праці.
Відсутність реальної (повною і достовірною) статистики зайнятості і зарплат
Це призводить до спотвореної картини ринку праці і, відповідно, неможливості адекватної оцінки. Виникає дисбаланс у рівнях оплати праці працівників різних професій у різних регіонах. У результаті – зарплата не завжди відповідає складності і специфіці роботи, що призводить до значного розриву цього показника між різними галузями.
Рішення. Виконання Україною Конвенції про статистику праці №160, Рекомендацій про трудові правовідносини №198, Конвенції про політику у сфері зайнятості №122, які Україна ратифікувала. Це дасть можливість проводити аналіз і складати прогнози, дані яких увійдуть до міжнародної трудової статистики. Що, у свою чергу, дозволить побачити місце України порівняно з іншими країнами, і в наступному скоректувати співвідношення оплати праці працівників різних професій, професійних груп і секторів економіки, здійснити диференціацію складності праці, сформувати політику оплати праці в країні.
Відсутність обов'язкових повчальних і професійних стандартів відповідно до міжнародних норм
Такий стан речей привів до того, що, незважаючи на 30-е місце (з 187) у світовому рейтингу освіти за рахунок охоплення більшості населення початковою, середньою і вищою освітою, Україну відрізняє один із найнижчих рівнів продуктивності й оплати праці. За даними МВФ (World Economic Outlook Database, квітень 2015), у 2014 році рівень ВВП на душу населення України складав $3054, в 2015 році він знизився до $2000.

Рішення. Здолати розрив можна, зробивши упор на два основні чинники – якість освіти і якість праці. Розробка і прийняття нових обов'язкових повчальних стандартів відповідно до міжнародних стандартів простимулює підвищення якості освіти.
Другою умовою є створення Національного центру професійних кваліфікацій. Його завдання – розробка нових професійних стандартів; незалежна оцінка кваліфікації працівників; сертифікація фахівців різних професій і кваліфікації відповідно до міжнародних професійних стандартів. Впровадження професійних стандартів і їх дотримання дозволить підвищити продуктивність, а значить – і економічне зростання.
Відсутність центру продуктивності праці
Означає відсутність можливості порівняльної оцінки продуктивності окремих підприємств у галузі і різних галузей, що, у свою чергу, призводить до некоректного співвідношення заробітних плат у різних галузях.
Рішення. Створення Центру продуктивності праці в Україні підготує базу для моніторингу і аналізу продуктивності праці. Наявність порівняльних даних про продуктивність праці по галузях могла б стати орієнтиром для структурного реформування економіки країни, включаючи розвиток нових галузей.
Відсутність реального соціального діалогу в країні
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що закон "Про соціальний діалог в Україні" був ухвалений ще в 2010 році, але і через п'ять років він так і не запрацював. Кожна з чотирьох сторін трудових стосунків – держава, профспілки, працедавці й активне трудове населення – вирішує свої питання в межах своїх можливостей, не вступаючи в діалог один із одним ні на рівні регіонів, ні на загальнонаціональному рівні. Колективні переговори і колективні договори частенько носять формальний характер. Без діалогу знайти баланс інтересів сторін неможливо.
Рішення. Створити умови і механізми для виконання закону "Про соціальний діалог в Україні". Зокрема, розвивати інститути соціально-трудових стосунків – професійні асоціації, союзи і співтовариства. Завдяки цьому стане можливим впровадження етики нових трудових стосунків, підвищення цінності праці.
Відсутність стратегії соціально-трудових стосунків
Це призводить до відсутності єдиного підходу, норм, принципів побудови соціально-трудових стосунків у країні.
Рішення. Розробка і впровадження стратегії соціально-трудових стосунків із залученням експертів і громадськості. Вона повинна стати складовою частиною Стратегії розвитку країни з урахуванням тенденцій розвитку глобального ринку праці. Соціально-трудові стосунки повинні стати одним із ключових національних пріоритетів розвитку країни.
На закінчення варто зазначити, що класичний підхід припускає почати з розробки стратегії реформування, далі слідує розробка програми. Але на цьому історичному етапі Україна знаходиться в цейтноті. Час "Ч" для ухвалення життєво важливих управлінських рішень вже наступив. Країна не може жити в кредит і сподіватися тільки на зовнішні позики. При зовнішньому боргу на рівні 91% ВВП політика проїдання кредитів приведе до зубожіння населення і посадить до боргової ями майбутні покоління.
У числі інших невідкладних заходів не менш важливо зробити ставку на підвищення якості освіти, зростання зайнятості населення і продуктивності праці. Для цього треба зробити перераховані вище шість кроків, для реалізації яких в Україні досить внутрішнього потенціалу. Головне – політична воля і відповідні рішення.
Суспільство, зі свого боку, не лише повинно вимагати від політиків дій, але й само може багато чого досягти. Представники працедавців, професійні асоціації і союзи, профспілки, експертне співтовариство можуть і повинні стати активними реалізаторами необхідних змін, залучаючи до соціального діалогу активних членів суспільства, заохочуючи їх до взаємодії і співпраці.