Чому українці зараз не можуть стати багатими?

Наводимо опубліковані «Обозревателем» думки Пасхавера про те, чому українці – не європейці, і як це гальмує реформи, як довіра робить життя кращим.
З точки зору якості та рівня життя європейська цивілізація зараз дуже успішна. Ми хочемо стати європейцями, але не можемо досягти такого самого рівня життя, як країни-сусіди, навіть ті, які далеко не завжди самі поводяться як європейці. Чому?
Про цінності
Зазвичай відповіді приблизно такі: "Ну, нам не пощастило з владою. Вони злодійкуваті, обманюють нас. Вони не вміють проводити реформи, тому ми так погано живемо". Це неправильна відповідь. Тому що ця відповідь основана на цілком зрозумілому для будь-якої особи протиставленні себе доброго їм поганим. Правильна відповідь – доведена спеціальними гігантськими дослідженнями – в основі розвитку лежать цінності. І, якщо ми живемо погано, значить щось у нас не так саме з ними. Візьмемо нас і Європу – між нами стоїть непереборною перепоною розходження в цінностях. Ми не європейці.
Колись один із керівників Євросоюзу неофіційно сказав: "Якби росіяни не були білими, у нас би до них претензій не було. А так вони білі, начебто свої, але не такі як ми". Те ж саме можна сказати й про нас.
У чому ж різниця між нами? Європейські цінності засновані на двох інтегральних визначеннях. Перше – це відповідальна свобода. Свобода для європейця – це не ласощі, свобода – це умова їх існування, тому що без свободи вони не можуть самореалізуватися. Свобода – це можливість вибору у всіх життєвих ситуаціях, і вони обмежують її так, щоб не завдавати шкоди іншим. Коли люди добровільно себе обмежують, це називається відповідальна свобода. Далі починає діяти держава, яка карає тих, хто не хоче добровільно обмежувати себе. Але закон діє лише тоді, коли основна маса населення з ним згодна. Якщо закон не відповідає відчуттям справедливості більшості населення, то він просто не буде працювати.
Ми всі згодні, що вбивати недобре, і закон, який переслідує за вбивство, досить ефективний. Але ми абсолютно не схильні вважати, що дати хабар – погано. Кожен з нас цим займається. Не знаю як ви, а я до лікаря без грошей все-таки не ходжу – інакше він просто погано до мене ставитиметься. Велика частина населення сприймає корупцію як гріх, але допустимий. Тому й не працюють антикорупційні закони. А в основі європейських цінностей лежить саме ця відповідальна свобода.
Друге – це відповідальне співробітництво. Це означає, що ви схильні до співпраці, ви активні, ви готові до компромісів, і компроміс не є для вас поразкою. І коли ви досягаєте якоїсь угоди, ви підходите до цього з відповідальністю.
Ось цей комплекс із відповідальної свободи і відповідальної співпраці створює те, що ми називаємо соціальним капіталом. Одним словом – це довіра. Довіра до своїх інститутів, довіра до не своїх, до незнайомих людей. У суспільстві, де є довіра, все дешевше. Тому що недовіра викликає цілу низку інструментів, які коштують дорого. Це означає, що суспільства, які мають цей капітал, багатші від тих суспільств, які його не мають.
У нас інша філософія. І ми в цьому не винні – така наша історія. У нас вкрай високий рівень технологій самовиживання, тобто реакцій на несприятливі зовнішні умови. Тут ми незрівнянні. Свого часу я написав статтю про те, яким чином була організована тіньова економіка в 1992-1993 рр., та й у наступних роках. Тіньову економіку абсолютно спонтанно створило саме суспільство. І в цілому вона врятувала нас. Ми не розвалилися, на вулицях не валялися трупи, ніхто не вбивав один одного. Незважаючи на те, що все навколо розвалилося, ми жили життям збереженого соціуму. Це була найяскравіша ілюстрація того, наскільки наше суспільство абсолютне з точки зору технологій виживання.
Але сама технологія виживання, цінності виживання в якомусь сенсі протилежні європейським цінностям. Ми не довіряємо нікому, крім близького кола. Але ми не можемо бути багатими в цих умовах, це виключено. Якщо ви не довіряєте інститутам держави і чужим людям, і, відповідно, наймаєте на роботу тільки своїх, то ви не в змозі створити нічого ефективного. Це технологія виживання, протилежна європейській технології життя. Замість того, щоб обирати кращих, ви обираєте своїх. Одного разу я сів у таксі і в роздратуванні висловився про одного політика водієві. Він мене уважно вислухав, помовчав, а потім сказав: "Так він же хороша людина!" І я заткнувся, бо зрозумів, що цінності у нього інші.
У кожній дрібниці технологія виживання суперечить європейським цінностям життя. Ми не схильні до компромісів, компроміс для нас – поразка. Кар'єра для нас – не спосіб самореалізації, а можливість влаштувати своє ближнє коло. З усім цим дуже складно побудувати європейську державу, та й взагалі яку-небудь державу.
Дослідження показали, яким чином змінюються цінності. Спочатку змінюються умови життя. Наприклад, у Середньовіччі винайшли бухгалтерський облік – це серйозно змінило життя. А в XX столітті відбулася сексуальна революція. Коли такі зміни накопичуються, то у населення виникає необхідність поміняти свої цінності. Вони повільно і адаптивно змінюються в потрібному напрямку, щоб відчувати себе адекватними зміненій соціальній дійсності, і відчувати себе хорошим. І тоді змінюються інститути. Тому що абсолютно неможливо створити інститути в протиріччі з цінностями, які є у цього населення.
Тому, коли ми говоримо, що влада погана, і не хоче робити реформи, то потрібно розуміти – вона просто не може їх робити. Адже, якщо для нас ці інститути чужі, то й у влади немає можливості їх створювати. Вона може запозичувати їх механічно, але вони будуть адаптованими, пристосованими і перекрученими до неможливості, щоб нам було зручно.
Свого часу соціологи в Росії провели експеримент. Вони поставили красивий пивний ларьок і через кілька днів він увесь був подряпаний, обляпаний. Це зовсім не необережність, це потреба цих людей привести цей ларьок у відповідність до звичного середовища. Приблизно так все й відбувається. Тобто для того, щоб побудувати європейські інститути, ми повинні поміняти цінності.
Про революцію
Я вважаю, що Майдан – це перелом в історії України. Майдан – це успішний епізод соціальної революції. Причому революція ця європейського покрою, тільки спізнилася на 200 років. Дуже важливо, що це не метафора, а чисто технологічне визначення. Тому що, якщо це революція, то звідси випливає дуже багато цікавих висновків. По-перше, це лише епізод, тому що всі європейські революції тривали дуже довго і мали багато епізодів. Французька революція почалася в 1789 році, коли короля скинули, а закінчилася в 1870-му.
На мій погляд, Українська буржуазна революція почалася в 1991 році зі знищення соціалізму і соціалістичної системи господарства. Почалося це на абсолютно унікальний манер, бо всі європейські революції починалися з ініціативи певного прошарку людей, яким було тісно і неможливо жити, і вони хотіли реалізуватися саме через свободу. Тоді вони скидали попередню владу – і новий лад ставав стійкішим. А ми отримали таку зміну соціального ладу ззовні.
Це була дивна революція, вона була безсуб'єктною. Не було зацікавленого в цьому прошарку. І 23 роки ми прожили не даремно – цей прошарок створювався, накопичувався, і саме він був ініціатором Майдану. Перше, що мені впало в очі, – люди на Майдані поводилися не як пересічні українці, а як типові європейці. Відповідальна співпраця і відповідальна свобода – це їхні характеристики. Вони були пасіонарні. Їх розстрілюють, а вони не йдуть, – це дуже сильна характеристика пасіонарності.
Зараз я скажу незвичайну річ. Путч та інтервенція – це типові показники справжньої революції. Це, можна сказати, сертифікат якості революції. Завжди консервативні країни-сусіди і консервативні люди цієї країни влаштовують такі речі. Я збирав всі ці характеристики істинності революції, і зрозумів, що виник прошарок, який нам і потрібен. Тому що меншість змінить пасивну більшість. У нас є вихід зі становища, у нас є можливість стати європейцями. Зі мрії ми можемо перетворити цей процес у технологію. Тому що є люди, які готові це робити.
Звісно, Майдан – тільки початок, це третій епізод революції, якщо рахувати 2004-й рік. Але він не остаточний, тому що нічого не зроблено з того, що робить революція. Не створені політичні проекти, не змінилася більшість суспільства. Але тепер це реально. Не можна побудувати інститути, якщо цінності не засвоєні, але зараз, коли значна частина населення вже сповідує ці цінності, я вірю, що можна створити ці інститути.
Про війну
Коли почалася війна, я бачив, що у людей стрес не стільки через саму війну, скільки через повну невизначеність майбутнього. Звісно, ми воюємо з країною, яка в 25 разів сильніша від нас, і начебто ми не можемо перемогти. Але я вам розкажу про аналогії. На початку XX століття в Європі було шість великих імперій: Британська, Французька, Німецька, Австро-Угорська, Російська та Османська. Протягом XX століття по-різному вони розпалися й зникли, включаючи Радянський Союз. Із цих шести імперій чотири ніколи не намагалися відновитися. Це означає, що вони проробили над собою дуже серйозну роботу, адаптували свої цінності до реальності – і позбулися імперського синдрому. Єдина імперія, яка намагалася відновитися і стати ще більшою, – гітлерівська Німеччина. Її перемогли, і переможці провели з нею вельми принизливу роботу, але німці це пережили і більше, схоже, не хочуть стати імперією. Тепер в Європі ще одна спроба: свою імперію хоче відновити Росія.
Дійсно, якщо подивитися на характеристики російського характеру, то він імперський. Але давайте поміркуємо. Якщо п'ять її сестер не зуміли стати імперіями і відмовилися від цього, то за аналогією у нас є підстави вважати, що історія не хоче більше імперій. Якщо ви воюєте проти історії, то у вас немає шансів. Причому співвідношення сил не відіграє жодної ролі. Історія знайде спосіб їх зрівняти.
Я наведу два приклади. Франція воювала з Алжиром – там було таке саме співвідношення сил, як у нас із Росією. Якби я тоді приїхав в Алжир і сказав: "Хлопці, ви переможете", мене б підняли на сміх – ну як може Алжир перемогти Францію? Але він її переміг, тому що історія була проти Франції.
Другий епізод такий. У зеніті всесилля Іспанська імперія блищала, а з нею боролися Нідерланди. Здавалося б, ну які шанси можуть бути у маленьких Нідерландів у порівнянні з імперією, де був, наприклад, великий полководець герцог Альба? Але все одно вони виграли, все одно здобули незалежність, хоча для цього знадобилося 80 років.
Для мене це знижує невизначеність нашої ситуації з точки зору довгострокових планів. Звісно, це не знижує невизначеності людських доль. Але ж не лише своєю долею живе людина.